Початок
Падіння старого світу
Двісті років Сонячна система воювала сама з собою. Земля, Марс, Венера та супутники Юпітера й Сатурна мали свої уряди, свої флоти й свої причини. Головні бої точилися за Землю: на неї претендувала кожна фракція, і жодна не могла її втримати. Договори трималися один сезон. Ніхто не міг перемогти, і ніхто не міг дозволити собі зупинитися.
Тоді прийшов Void.
Ніхто не знав, звідки він узявся. Перші кораблі з’явилися за орбітою Нептуна й не відповідали на виклики. За рік вони дісталися внутрішніх планет. Вони не вели перемовин і не брали полонених. Міста, що пережили покоління воєн, зникали за кілька годин. Фракції, звиклі воювати одна з одною, не мали відповіді на ворога, який не воював ні з ким із них зокрема. Один за одним їхні флоти було знищено, і колонії за ними замовкли.
І тоді з’явилося Світло.
Воно було радше присутністю, ніж істотою, і говорило думками, а не словами. Воно показало вцілілим єдиний вихід: один корабель поколінь, збудований усіма фракціями разом, і браму, яку Світло відчинить за Сонцем. Куди вела брама, воно не сказало. Лишитися означало вимерти.
Фракції збудували корабель. На це пішли останні їхні ресурси й більша частина довіри. Потім те, що лишилося від людства, пройшло крізь браму, і Сонячна система згасла позаду них.